Показне раскаяніеповергают|

Последующіеобстоятельства - несамовиті ласки Терези, переживання, пов’язані субійством, потім боязко очікування почуттєвих радощів, - все це як бисвело його з розуму; все це роздували його почуття, грубо і наполегливо било понервам. Нарешті з’явилася фатальна безсоння, несучи з собою галюцинації. З техпор життя стало для Лорана нестерпною, вона проходила в беспрестаннихстрахах, від яких він знемагав.

Докори сумління носили у нього чисто фізичний характер. Утопленнікабоялісь одні лише розхитані його нерви, його тіло, боягузлива плоть. Совестьже його аж ніяк не брала участь в цих страхи, він анітрохи не жалкував, що убілКамілла; у хвилини заспокоєння, в хвилини, коли привид не стояв перед ним, онснова вчинив би вбивство, якби вирішив, що того вимагають його інтереси.Днем він сам глузував над своїми страхами, давав собі слово битьмужественним, лаяв Терезу і звинувачував її в тому, що вона його бентежить; виходило так, що саме Тереза піддається жаху, саме вона влаштовує поночам, в спальні, жахливі сцени.

- Дорога мамо, - сказав він посміхаючись, - вчора ввечері ми з господіномМішо обговорювали, як би трохи скрасити вам життя. Вашим дітям хотілося б, щоб ви були щасливі. Почувши звернення “дорога мама”, нещасна стара вже не могласдержать сліз. Не в силах вимовити ні слова, вона рвучко схопила рукуТерези і з’єднала її з рукою Лорана. Коли руки їх стикнулися, коханці здригнулися. Вони завмерли, сжімаядруг другу палаючі руки якимось судорожним потиском.

Молодий человекнерешітельним голосом запитав: - Тереза, хочете, ми зробимо життя вашої тітки радісною і спокійною? - Хочу, - тихо відповіла вдова, - це наш обов’язок.

Тут Лоран повернувся кг-ж Ракен і, сильно зблід, додав: - Коли Камілл впав у воду, він мені крикнув: “Спаси дружину, доручаю еетебе”. Мені здається, що, одружуючись на Терезі, я виконую його передсмертну волю. При цих словах Тереза випустила руку Лорана. Її наче щось ударілов груди. Безсоромність коханця приголомшило її. Вона глянула на негопомутневшімі очима, а г-жа Ракен тим часом крізь сльози лепетала: - Так, так, друже мій, одружитеся з нею, дайте їй щастя, мій синблагословіт вас з могили.